Карлівка

Головна

Карлівський район:
- с. Федорівка


Гостьова

3 вересня 2006р., похмурого, але гарного недільного дня, я відправився до Полтавської автостанції № 2, від якої і від’їхав у комфортабельному мікроавтобусі у напрямку міста Карлівка.

Місто Карлівка знаходиться (якщо по трасі) у 52 кілометрах від Полтави. Тому дорога зайняла усього біля години. Автовокзал знаходиться не далеко від центру міста, по головній вулиці, вулиці Леніна (ну то як би вона ще звалася?). І що головне, поряд з залізничним вокзалом. Що мені завжди дуже подобається. І авто-, і залізничний вокзали виявилися затишними. Будівля залізничного вокзалу явно старіша за автобусний. Залізничний – класичний з колонами, автобусний – класичний з бетону та скла.

Так, як це була моя перша подорож, то я вирішив не обтяжувати себе пошуками історичних і архітектурних пам’яток. А просто побродити по місту. Забігаючи на перед, скажу, що я ще раз поїду до цього міста. По-перше – до спиртзаводу я так і не дійшов. По-друге – місто мені сподобалося. По-третє, як виявилося, у місті є цікаві місця. І не тільки спиртзавод. Ну і треба зробити фото сесію.

Купивши зворотний квіток до Полтави, вже на потяг. Я пішов Карлівськими вулицями. На площі біля вокзалів знаходиться монумент на честь радянських воїнів Великої вітчизняної війни. Далі я пішов вулицею Леніна, яка ще є і частиною дороги Полтава-Красноград. На цій вулиці знаходяться майже усі адміністративні будинки міста. Пам’ятник солдату визволителю. Дубовий парк місцевого значення. Фонтан. Симпатичний. Фонтан ще і працював. Стадіон. Будинок культури архітектури початку вісімдесятих років двадцятого сторіччя. Пам’ятник Воїнам-інтернаціоналістам. Пам’ятник Леніну. Ленін одягнений у пальто з бантиком на комірці. У руках він тримає згорток паперу. Звичайний собі такий Ленін. Навпроти Леніна, на іншому боці вулиці, невеличкий пам’ятник Шевченку Т.Г. і краєзнавчий музей. Музей, на жаль, був зачинений. Виявилося у неділю він вихідний. Дуже дивно. Для кого він працює? Музей знаходиться у одноповерховому гарному будинку. Далі йдемо по вулиці і бачимо пам’ятник Підгорному Миколі Вікторовичу. Відомому політичному діячу епохи Сталін-Хрущов-Брежнев. Як виявилося товариш Підгорний родом з Карлівки. Тут він народився, виріс, почав працювати і почав просуватися, як то кажуть, по партійній лінії. Неподалеку знаходиться і місцевий ринок. По дорозі мені попадалося багато магазинів. Так що до того, щоб щось купити випити-закусити проблем нема. Достатньо тут і закладів громадського харчування.

У Карлівці є і дев’яти поверхові залізобетонні будинки, і п’яти- і трьох етажні будинки, а також, ну звичайно, приватні будинки. І все це у більш-менш нормальному стані. Є тут і вулиця Ілліча. Цікаво якого. А може тут мешкають фанати Ульянова В.І.

Ще що цікаво. Клумби. Багато клумб з квітами, усі вони доглянуті. Та і взагалі усе місто доглянуто. Принаймні там де я був, я не побачив занабто засмічених вулиць. Райони з приватними будинками виглядають також охайно. І дворики, і вулиці. Відчувається у місті який-то спокій. Затишно. Так що все це мені дуже сподобалося і я з радістю повертався до дому.

Їхав назад у потязі Лозова-Полтава, який курсує декілька разів на день. Так що проблем добратися до міста Карлівки з Полтави і назад нема. Часто їздять і автобуси. Так як це був недільний вечір, то з Карлівки до Полтави їхало багато молоді на навчання. За кілька хвилин до прибуття потяга, вже стоячи на пероні я попав під дощ з маленькими градинками. Так що прийшлося трішечки намочитися.

Поки що це все. І так дуже багато тут написав. Але продовження буде.

Карлівка – місто у Полтавський області, центр Карлівського району. Розташоване у південно-східній частині області, на річці Орчик, за 52 км від м. Полтава. Є залізнична станція. Біля 18 тис. жителів.

На місці сучасної Карлівки у 70-х рр. 17 ст., напевне переселенцями з Правобережної України було засновано слободу Орчик, яка входила до складу 1-ї Полтавської сотні Полтавського полку. У 1-й чверті 18 ст. землі Полтавського полку між річками Коломак й Орчик було віддано на ранг генералові російської армії І.-Б. Вейсбаху (уродженець Богемії). Він і перейменував Орчик на Карлівку (Але я зустрів і іншу історію назви міста). Після смерті Вейсбаха російська імператриця Анна Іванівна подарувала ці землі фельдмаршалу Карлу Мініху (Є версія що від нього пішла назва Карлівка), який назвав слободу Мініхполь. У 1742 імператриця Єлизавета, заслала Мініха до Сибіру, а Карлівку і інші маєтності подарувала графу О.Г. Розумовському. Після його смерті (1771р.) Карлівка стала власністю його брата, останнього українського гетьмана К.Г. Розумовського. Володіли Розумовські Карлівкою до 1849р., коли дружина Льва Кириловича Розумовського М.Г. Розумовська продала її великій княгині Олені Павлівні, дружині Михайла Павловича, сина імператора Павла І. З 1873 і до жовтня 1917р. Карлівка є власність великої княгині Катерини Михайлівни і її нащадків герцогів Г.Г. та М.Г. Мекленбург-Стрілицьких та принцеси О.Г. Саксен-Альтенбурзької.

Після утворення Полтавської губернії Карлівка входила до складу Костянтиноградського повіту. З 1863р. – волосний центр. У березні-квітні 1902р. Карлівка стала одним з центрів селянських виступів. Селянські виступи сталися і під час російської революції 1905—1907рр. З 7.03.1923 Карлівка – центр Карлівського району.

На території Карлівки – 14 пам’яток історії та культури.
Серед них: Карлівський будинок Рад, Карлівський міский клуб, залишки Макленбург-Стрілицьких садиби, Карлівський спиртзавод, який був заснован 1825р. герцогом Макленбург-Стрілицьким.
Відвідайте також Краєзнавчий музей.

ПОЛТАВЩИНА. Енциклопедичний довідник. За редакцією А.В.Кудрицького, м.Київ, 1992р.