статистичне
Кременчук – місто обласного підпорядкування, районний центр. Є залізничний вокзал, річковий порт на Дніпрі. Розташований за 115 км від обласного центру. 234,1 тис. жителів (2001р.).
історичне
Перші згадки відносяться до 1571р., коли виникла Кременчуцька фортеця. Як свідчать історичні джерела, Кременчуцька фортеця була закладена для оборони Лівобережного Придніпров’я. За польського короля Сигізмунда ІІІ фортеця одержала статут державної фортеці Речі Посполитої. Із Кременчуцькою фортецею пов’язані події селянсько-козацьких повстань і воєн під проводом С. Наливайка, М. Жмайла, Т. Федоровича, І. Сулими, К. Скидана, П. Павлюка, Д. Гуні, Я. Острянина, визвольної війни 1648-1654рр., боротьби проти Польської шляхти, турецько-татарських, шведський нападників. 1634-1635рр. над зміцненням фортеці працював французький військовий інженер Г.Л. де Боплан. Кременчуцька фортеця поділялась на дві частини. Її осередком був Замок – найбільш давнє, колоподібне укріплення, оточене валом з палісадом та ровом, що сягало впоперек 40 та в довжину 80 сажень.
До нього прилягало інше укріплення, обведене валом та ровом довжиною близько 500 сажень. У 2-й пол. 18 ст. Кременчуцька фортеця втрачає значення й занепадає.
1625р. біля Курукового озера запорізькі козаки на чолі з Марком Жмайлом завдали поразки польським військам. Населення Кременчука брало участь у повстанні Я. Острянина 1637-1638рр., народно-визвольній війні українського народу під керівництвом Б. Хмельницького. У цей час Кременчук стає сотенним містечком Чигиринського полку. 1661-1663рр. – центр Кременчуцького полку. Після укладення Андрусівського перемир’я 1667р. місто відійшло до Миргородського полку. У 1764-1784рр. було центром Новоросійської губернії, у 1784-1789рр. – центром намісництва. 1789р. Кременчук віднесено до Градизького повіту Катеринославського намісництва; 1796-1802рр. входив до складу Малоросійської губернії як повітове місто. З 1802р. Кременчук – повітове місто Полтавської губернії. Під час російсько-турецький війни 1787-1791рр. Кременчук був важливим центром суднобудування.
Величезної шкоди місту завдали повені 1786, 1789, 1820 та 1845р.; пожежі 1834 (згоріли третина забудови), 1848, 1852р.
1916р. відбулося повстання солдатів місцевого гарнізону. У повстанні взяло участь понад 6 тис. солдат. У січні 1918р. встановлена Радянська влада. З 30.07.1920р. до 30.11.1922р. Кременчук – центр Кременчуцької губернії, потім – повітове місто. За роки довоєнних п’ятирічок стає великим промисловим центром. 9.09.1941р. – 29.09.1943р. – час німецько-фашистської окупації.
1959р. була збудована Кременчуцька ГЕС.
особистості
Уродженцями міста є:
Крендовський Є.Ф. (1810-1853) – живописець
Литовченко О.Д. (1835-1890) – живописець, член Товариства передвижників
Рєзниченко А.І. (1816-1873) – графік
Блох Л.А. (1881-1943) – скульптор
Ражба Я.С. (1904-1986) – скульптор
Житецький П.Г. (1837-1911) – письменник
Віленський І.А. (1896-1973) – композитор
Логвин Ю.Г. – письменник
Вишневський Д.К. – письменник
Казакевич Е.Г. – письменник
Пеньковський Л.М. – письменник
Дончик В.Г. – критик і літературознавець
Гавриленко А.В. – народний артист України
У Кременчуці в різний час жили й працювали:
Петрашів П.В. (1738-1772) – живописець
Бесікі (Віссаріон Габашвілі) – грузинський поет
Калачевський М.М. (1851- між 1910-1912) – композитор
Дем’ян Бєдний (1883-1945) – поет-сатирик
Ілля Ізгур (1882 – рік смерті невідомий) – єврейський поет
Макаренко А.С. (1888-1939) – педагог і письменник
Старицький В.Г. (1886-1910) – письменник і педагог
Сухомлинський В.О. (1918-1970) – педагог
Богаєвський О.Т. – хірург, засновник Кременчуцького медичного училища
Утьосов Л.О. – народний артист СРСР
Під час російсько-турецький війни 1787-1791рр. у Кременчуці побували Суворов О.В. і Кутузов М.І.
У різні часи у Кременчуці бували декабристи Бестужев-Рюмін М.П., Муравйови-Апостоли М.І. та С.І., Орлов М.Ф., Пестель П.І.; Пушкін О.С., Жуковський В.А., Гребінка Є.П., Карпенко-Карий І.К., М. Горький, Довженко О.П., Бунін І.О.
цікаве
Будинок для нагляду за рухом на Дніпрі (1809р.) - пам’ятник архітектури
Палац культури ім. І.Ф. Котлова (1925-1927, арх. Ф.М. Мазуленко)
Будинок науки та техніки (1902р.), розташований на вул. К.Лібкнехта, 43
Свято-Миколаївський собор (1910р.), вул. 29 Вересня, 16/34
Свято-Троїцька церква, вул. 60 років Жовтня
Успенська церква (1877р.)
Стрітенська церква
Готель "Вікторія", 1884 - пам'ятник архітектури (вул. Карла Маркса, 10а)
Народне училище, 1913-1914рр. - пам'ятник архітектури (вул. Чкалова, 4)
Будинок М.Шапошнікова, 1910р. - пам'ятник архітектури (вул. Чапаєва, 1)
Історико-краєзнавчий музей (вул. Жовтнева, 2)
Меморіальний музей А.С. Макаренка
